Шевченко і Броварщина
Шевченко і Броварщина
У 40-х роках XIX ст. Бровари і
Броварщину декілька разів відвідав геній українського народу, відомий
письменник, художник і громадський діяч – Тарас Григорович Шевченко. Знайомство
Шевченка з Броварщиною розпочалося, коли майбутньому поету було 15 років, -
тоді він разом з іншими кріпаками йшов услід за паном Енгельгардтом давнім
поштовим шляхом через Бровари (Броварі), Димерку, Богданівку, Рудню, Семиполки,
Калиту. Відбувалося це весною 1829 року, зберігся запис про ті часи: «От Киева
до Броваров, до устройства шоссе, дорога пролегала по болотистым и песчаным местам, так что в сухое время от
глубоких и сыпучих песков, а в сырое от топких болот переезд был сопряжен
всегда с большими затруднениями, а иногда и с опасностью».
Вже будучи дорослим, Тарас
Шевченко часто відвідував наш край, тут жили багато його друзів та однодумців.
Як пише Володимир Гузій у своїй «Золотій очеретині», поет разом з Костомаровим
шукав собі хату з садом у Броварах, адже тут відчувався незламний козацький
дух, тут жили його друзі по Кирило-Мефодіївському братству, тут зберігся
багатий фольклор, який надихав Великого Кобзаря на нові поетичні шедеври. Броварські
подорожі Шевченка навіки закарбувалися у душі і знайшли відображення у його
творах «Прогулка с удовольствием и не
без морали», «Варнак», «Близнецы», «Сотник», «Катерина». Так, відгомін легенд
про розбійників – борворів – відчувається у поемі «Варнак»: «Вийшов я з ножем в халяві з Броварського лісу». Звідси родом і
перекази, що надихнули його на створення творів про бідолашну Катерину (поема
«Катерина») та іншу Катерину – княжну Катрусю (повість «Княгиня»). Шевченко у
своїй творчості максимально близький до історичних фактів, що під його
майстерним пером набули яскравого живого повнокровного звучання. На реальних
подіях ґрунтується поема «Сотник»: у Гоголеві сотникував у 1725 році Матвій
Соболівський, який мав сина Петра. Старі люди пам’ятали і сотника, і його сина та навіть показували
місце, де стояла хата сотника – на розі Київського шляху і дороги
Требухів – Гоголів – Димерка. Дослідники висловлюють гіпотезу, що Шевченко
спілкувався в 40-х роках з онуком Петра, Павлом Соболівським, який і розповів
йому цю історію, а у поемі «Сотник» Кобзар поєднав схожі перекази двох броварських
родів – Соболівських і Бориспольців.
У повісті «Прогулка с
удовольствием и не без морали» є такі рядки: «С любовью принял лепещущих крошек
старый Белогруд и распахнул свою синеполую рызу чуть-чуть не по самые Бровары». У повісті «Близнецы» згадується родовід
сотника Сокири, багаті родички якого мешкали в Оглаві.
На Броварщині відбувся арешт
Шевченка, коли він повертався до Києва з весілля Костомарова на Чернігівщині.
Перебуваючи на засланні у далеких краях, Тарас Шевченко неодноразово згадував і
Бровари, і Оглав, і Козелець, і Переяслав, і річку Трубіж.
19 травня 1861 року жителі
Броварів віддали останню шану Кобзареві: на місці сучасної «Розвилки»
зупинялась траурна процесія з прахом Тараса Шевченка. Є свідчення про те, що
брат Кобзаря Варфоломій спочатку хотів поховати поета у Видубецькому монастирі
напроти Броварів. |